Історія закладу освіти

Історія виникнення школи сягає ще в дореволюційні часи та має досить довгу історію. Кінець ХІХ ст. був важливим етапом в розвитку освіти на території Долинського краю. В цей час були відкриті земські початкові школи. У нашому селі, крім церковної школи, була також відкрита земська двокомплектна трирічна школа. Рівень грамотності серед селян на той час був низьким. Наповнюваність у кожному класі становила приблизно 50 учнів різного віку. Вчителем школи тоді працював Рябовол Лука Іванович.

Ємельянов І.Г.У 1905 році в село Новогригорівку Першу прибув новий завідуючий школою - Ємельянов Іван Гордійович, який перед цим закінчив дворічні педагогічні курси у м. Одеса. Земська трирічна школа знаходилася в звичайному старому сільському будинку із низькими вікнами. Іван Гордійович мав гаряче серце, високі прагнення та любов до школярів. Працюючи після революційних років, Івана Гордійовича не полишала думка побудувати в селі нове навчальне приміщення для дітей.

У селі воно з'явилося завдяки зусиллям поміщика Миколи Давидова, засновника парку "Веселі Боковеньки", двоповерхове, з вишуканою підлогою (кахель). Причому у своєму рідному селі він побудував помітно скромнішу. Іван Гордійович з часом потоваришував із Миколою Давидовим. Під час чергової зустрічі товариші говорили про освіту та про стару школу на селі.

Так одночасно з'явилися у селі дві новобудови: спочатку дерев'яна церква, потім - двоповерхова школа.

Зі слів жительки села Кам'яної (Бабенко Л.С.), яка згадуючи спогади свого батька Бабенка С.Д.(колишнього учня Івана Гордійовича), нове навчальне приміщення мало такий вигляд: "...Школа виросла поряд з церквою з червоної цегли, на якій було видно літеру "Д" (на кожній цеглині). Покрівля була біла, з оцинкованого заліза. У сонячний день вона яскраво відблискувала. По боках звисали білі труби. На першому поверсі знаходилися дві великі класні кімнати, і два кабінети - фізичний та хімічний. На другому поверсі була велика учительська (було написано канцелярія). Далі по коридору - жилі кімнати, в яких проживали сім'ї учителів"

Школа була побудована у центрі села і стала справжньою його окрасою. Простояла до 1944 року, коли німці з села відходили, наказали її розібрати, а цеглою закидати ями на розгрузлій дорозі, по якій рухалася їхня техніка.

У новому естетично оформленому приміщенні вчительський колектив відразу приступив до вдосконалення навчально-виховного процесу. Парти у класних кімнатах були з відкидними дошками, отворами для чорнильниць і пер. Відомо, що в школі працював математичний гурток, завідував яким Ємельянов Іван Гордійович, вчитель математики за фахом. Досить часто він проводив уроки математики чи географії на лоні природи. Його колишній учень, Бабенко С.Д. пригадував такий випадок: "Жив у селі дід Мусій Микитенко, з яким товаришував Іван Гордійович, добре знав про форму його саду та городу. Коли підійшли до вивчення теми про трапецію, то Іван Гордійович вивів учнів з класу, повів через Любомихайлівку (частина села) по протилежній стороні, з якої добре видно було людські городи і город діда Мусія, який мав форму трапеції. Учні побачили, що вгорі дуже вузько, а внизу дуже широко. І корисне пізнали діти, і поспілкувалися з красивим - з природою..."

Подібні уроки проводив й інший вчитель-новатор Макаренко А.С., який у той час працював у Долинському залізничому училищі. Як згадувала донька Івана Гордійовича, Ємельянова Ніна Іванівна, обидва педагоги знали один одного, час від часу зустрічалися.

Ємельянова К.С.Недалеко від школи протікала річка Березівка (є і тепер), яку на ті часи селяни, за вказівкою місцевого священика, розчистили, перегородили і утворився ставок, який називали попівським. Зимою ставок замерзав, і Килина Семенівна Ємельянова (дружина Івана Гордійовича теж працювала в школі) виводила своїх учнів до нього та вчила їх кататися на ковзанах. На це з подивом дивилися не лише старші учні, а й дорослі, бо такого в селі ще не було - щоб жінка на ковзанах каталася. Також учні разом зі своїм вчителем здійснювали туристично-краєзнавчі походи, зокрема до скіфських курганів, які знаходилися за селом.

До нової школи час від часу приїздив сам М.Л.Давидов, відвідував уроки математики, які проводив його товариш - Ємельянов І.Г. Спогади жительки нашого села, Кам'яної Л.С., показують, що М.Давидов постійно підбадьорював учнів за їхні відповіді, гладив їх по голівках, говорив, що за математикою майбутнє. Коли приходила пора складання іспитів, Микола Львович постійно приїздив і був присутній на них.

На жаль, школа яку побудував М.Давидов, не збереглася, не залишилося навіть жодної фотографії. Коли Микола Львович будував школу, не всі у селі до цього схвально відносились. Були і такі, що його запитували:"Навіщо її будує? Для чого взагалі живе?" М.Давидов їм відповідав так: "Я залишаю після себе такий слід, що вдячні нащадки ніколи його не зітруть із землі" Незважаючи на все, він був правий!

Після перемоги радянської влади розпочинається докорінна ломка старої системи народної освіти, пошуками нових форм, які відповідали б характеру і завданням нової влади. З 1922-1932 р. р. школа стає професійно-технічною. До навчання, крім традиційних предметів (читання, писання, арифметика), було включено вивчення російської, німецької мов та географії. Скасовувалося викладання Закону Божого.

Процес реорганізації було проведено і у нашому селі. З 1933-1936 р. р. працює трудова семирічна школа з сільськогосподарською ремонтною майстернею, де готували слюсарів і токарів, пізніше перенесена до Дніпропетровської області.

Вчителями працювали: Лепихов М.О., Свечіна М. П., Дяченко П.І.

Початкових шкіл у селі залишилося дві. Одна знаходилася на території тодішнього колгоспу "Перше травня". Завідувачкою там була вчителька на прізвище Онищенко. Інша, на території колгоспу ім.Сталіна. Завідуючою у школі працювала Бабенко (Максименко) Марія Олександрівна.

Вона народилася в селі Батезман (нині Суходільне) Братолюбівської області, Олександрійського повіту, Херсонської губернії в православній селянській сім'ї. Коли Марійці виповнилося 4 роки, померла мама. Сім'я була багатодітною: 5 дівчат і 2 хлопців, вихованням дітей займався батько. Марія Олександрівна з великим бажанням пішла до школи, навчалась успішно. Про це яскраво свідчить свідоцтво про закінчення нею 1-го класу в Батезманськім 2-х класнім Земськім народнім училищі.

У 1921 році склала іспити до Педагогічних Курсів у м.Новий Буг. Після курсів в Новому Бузі поступила на ІІІ-й курс Олександрійського пед.технікуму, який закінчила в 1937 році.

Трудову діяльність розпочала в 1927 році вчителькою початкових класів. Від 1932 року - завідуюча початкової сільської школи. Під час евакуації потрапила до Саратовської області, в с.Карамиш, де працювала спочатку в колгоспі, потім 2 роки в Карамишській неповній середній школі (09.06.1944). Після звільнення Долинського району, повернулася додому, в рідну школу, в якій працювала аж до виходу на пенсію (1959).

Вчителями в цей час були: Дяченко Павло Іванович, Ємельянова Килина Семенівна (1888 р.н.) - вчителька початкових класів, Копійко І.М., Марущенко Платон Арсенійович - вчитель музики, Свєчіна Марія Петрівна, Солянко Григорій Іванович, Столітній Федір Фадейович, Таран Марк Федосійович (12.11.1892 26.06. 1964) - вчитель праці.

Марущенко Платон Арсенійович, 1882 р.н., закінчив церковно-приходську двокласну школу. Після першої російської революції (1905-1907) разом з батьками переїхав до с. Маржанівка (Новогригорівка Перша). Незабаром познайомився із молодим подружжям Ємельянових, які працювали вчителями в селі. Брав участь у першій світовій війні. Потім навчався на курсах механізаторів. Коли в 20-тих роках була відкрита професійно-технічна школа, викладав слюсарську справу. Далі працював у Маржанівській машино-тракторній станції. Із спогадів рідних, був одним із перших автомобілістів у м.Одеса.

З 1937 1941 р. р. школа стає десятирічкою.

З 1905 1946 р. р. директором школи працював Ємельянов Іван Гордійович.

Ємельянов Іван Гордійович (1886-1946).

У 1903 1905 р.р. закінчив дворічні педагогічні курси в м.Одеса. У 1909 році в обсязі програми при Одеському вчительському інституті, екстерном витримав іспити на звання домашнього вчителя фізики та математики.

В с.Новогригорівка Перша займав такі посади: завідував спочатку початковою, потім земською двокомплектною трирічною школами, завідував трудовою школою та сільськогосподарською ремонтною майстернею, викладає математику, фізику, креслення, техніку безпеки, заочно навчається у Харківському педагогічному інституті на фізико-математичному факультеті.

З 1932 по 1942 рр. - директор семирічної, потім десятирічної шкіл, викладає математику та фізику. Після звільнення Долинського району та села від фашистів (березень 1944), у квітні 1944 року бере участь у відновленні навчально-виховного процесу.

Похований у с.Новогригорівка Перша.

Вихованці Івана Гордійовича працювали у різних галузях народного господарства, економістами, лікарями, вчителями, проходили військову службу в різних куточках Радянського Союзу. Військовим був і син Івана Гордійовича - Євгеній, який загинув на фронті в 1944 році.

Одним із відомих учнів нашого навчального закладу є Таран Іван Маркович, колишній учень Івана Гордійовича, учасник Великої Вітчизняної війни, військовий інженер, Кавалер трьох орденів Слави.

Зберігся лист ще одного колишнього випускника нашої школи, Єрмолаєва О.Г., який до війни працював трактористом у Маржанівській МТС. Під час війни служив у повітряних військах, капітан. Олексій Гордійович писав своєму вчителеві:

"...Ми сидимо в окопах, чекаємо наступу. На думку приходять світлі дні дитинства, перші перемоги і невдачі. Були й сміх, і сльози, і Ваші спокійні зауваження, докори - хіба все перелічиш? Кожен день ми прибавляли вам по декілька сивих волосинок, і Ви спокійно підкорялись своїй долі, бо знали, мабуть, що в майбутньому ми Вас ніколи не підведемо. Ви не помилились. Спасибі за все, що Ви нам дали , Іване Гордійовичу, велике спасибі від мене і моїх товаришів по окопу. Ваш Єрмолаєв".

Лист із фронту, 1945р.

Вчителями були: Солянка Г.І., Столєтній Ф. Ф. , Ємельянова К.С.

В роки Великої Вітчизняної війни в школі навчалися лиш початкові класи, і ті навчалися з перервами.

А в 1943-1944 навчальному році навчання припинилося зовсім і продовжилося після визволення села 12.03.1944 року.

Починаючи з березня 1944 р. по 1948 р. в селі організована семирічна школа. Директором школи працював Постригань Іван Микитович. Старшою піонервожатою школи в 1948 р. було призначено Чубенко Аллу Кирилівну про яку "... через рік заговорили, як про коащу піонервожату району" (Журнал "Вожатий" № 11, 1953 р. С. 24)

Закінчивши десятирічку, комсомолка Алла Чубенко прийшла до секретаря райкома комсомола і попросила направити її в школу старшою вожатою. Це було в 1948 році. З тих пір почалася педагогічна діяльність Алли Кирилівни Чубенко Огіренко).

В 1948 р. в центрі села збудовано нове навчальне приміщення, яке в 1981 р. було пристосоване для шкільної їдальні. Із 1949 р. школа стає десятирічкою. Директором школи в другій половині 60-х років була Сахно Галина Хомівна. При школі функціонувала вечірня школа.

Школа вперше нагороджує за відмінні успіхи в навчанні срібними медалями: Таран Людмилу Іванівну, Копійку Василя Івановича, Микитенка Івана Олександровича.

В 1961 - 1964 р. р. директором школи призначений Чубенко Іван Кирилович - принциповий, енергійний, дисциплінований керівник. Завучем школи була Таран Людмила Іванівна.

Крім навчально-виховного процесу в школі здійснювалося виробниче навчання по спеціальностях: комбайнера, тракториста, садівника, овочевода.

У школі працювали: Огіренко А.К., Орленко В.М., Довженко М.К., Довженко О.А., Новикова Н.А., Билина Н.Ф., Огіренко І.К., Кам’яна Л.Д., Вербовий М.К., Копійка І.А. Зерна доброго, мудрого, вічного посіяні цими педагогами в душах своїх вихованців проростали десятки років. Тому й нині випускники минулих років збираються в стінах рідної школи.

З 1965 по 1984 р. р. педагогічний колектив очолила Зінченко Лідія Антонівна (в центрі) - пристрасний ентузіаст шкільної справи. За цей час школа була однією з найкращих в районі як по успішності, так і по спортивних досягненнях.

Під керівництвом Зінченко Лідії Антонівни та матеріальної підтримки голови колгоспу "Родина" Почекайла Бориса Івановича в 1978 році почалося будівництво нового двоповерхового навчального приміщення.

А в 1981 році восьмирічна красуня-школа радо відкрила двері своїм вихованцям.

В 1983 - 84 навчальному році восьмирічну школу було реорганізовано в середню. загальноосвітню школу, в якій навчалося 225 учнів.

Педагогічний колектив налічував 17 вчителів. Прикрасою школи був музей Бойової слави. Ленінська кімната, просторий спортивний зал, шкільна майстерня, з новими станками по дереву та металу. світла бібліотека з новенькими підручниками та книгами.

У 80-90-х роках розпочалися Основні напрямки реформи загальноосвітньої школи. Директором школи з 1984 по 1988 рік був Гриценко Микола Григорович.

В 1987-88 н. р - вперше розпочали навчання шестирічки, яких навчала Туман Марія Павлівна.

Для самих найменших учнів були завезені нові меблі, обладнано спальну кімнату та оформленні куточки для відпочинку.

З 1988 по 1998 р.р. школу очолювала молода, енергійна, завзята, талановита. ділова жінка - Туман Марія Павлівна. Завучем призначена молода, працьовита, наполеглива - Таран Наталія Олексіївна.

В школі з'являється нова плеяда вчителів на зміну тим, хто вийшов на пенсію: Музиченко О.М., Крижановська Т. Я. (випускниця цієї школи), Майдіна Н.Д., Дорош Л.М., Хмара Н.В., Олійник Т.М., Бережко А.С., Мельниченко А.А., Кушнір Н.І., Мельниченко О.Б., Самбурська Т.М., Рішняк Л.М., які творчо працюють і нині.

З 1998-99 н.р. школу очолює Мельниченко Анатолій Анатолійович - справжній лідер, умілий організатор і творець шкільних справ.

Сучасні учительський і учнівський колективи продовжують традиції попередніх поколінь.

В школі діє комп'ютерний клас, відкрито нову шкільну їдальню, обладнано музейну кімнату, організовано природничий куток.

Педагогічний колектив поновлювався новими кадрами. Повертаються до школи вчителями колишні учні: Крижановська Т.Я., Колісниченко С.О., Романюк І.В., Котковець Т.І., Таргоній О.О., Солодовник О.В., Клюй О.В., Шинкарчук А. О.

Сьогодні педагогічний колектив налічує 17 вч. Вищу категорію має 4 вч., І категорію – 5вч., ІІ категорію – 2 вч., спеціалістів – 6 вч., "Старший вчитель"- 4 вч.

Всі вчителі школи працюють в шкільних методичних об’єднаннях, приймають активну участь в районних семінарах, підвищують свій фаховий рівень шляхом самоосвіти та курсової перепідготовки. Молоді вчителі постійно проходять стажування, набувають педагогічного досвіду від своїх колег, використовують ідеї педагогічної спадщини видатних освітян.

Вчителі школи постійно використовують нові та новітні технології навчання та виховання в своїй практичній діяльності.

Школа працює за суспільно-гуманітарним профілем. Наші випускники навчаються на історичному, географічному, філологічному факультетах Кіровоградського та Криворізького пед. університетів.

Учні школи активні учасники шкільних, районних, обласних конкурсів. Неодноразово виборювали призові місця в предметних олімпіадах та спортивних змаганнях.

2002 рік зустріч на шкільному порозі: директори: Мельниченко А.А., Туман М.П., Зінченко Л.А.(в центрі), вчителі Кам'яна Л.С., Огіренко А.К.

Підтримують тісні зв'язки з випускниками школи різних років, з ветеранами Великої Вітчизняної війни, з воїнами-афганцями, учасниками ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, подорожують місцями рідного краю.

Саме такими є сторінки літопису історії нашої школи.

Наша школа має більш як столітню історію. Вона дала путівку в життя великій кількості шанованих людей. Учасники дослідження пізнали багато цікавого, нового з історії своєї школи. Це дослідження допоможе всім бажаючим - минулим і майбутнім поколінням випускників пройтися "сходинками" своєї школи, відчути знову "шкільні роки", згадати своїх однокласників, вчителів, батьків. Бо кожен із нас саме перед школою , як і перед матір'ю у вічному неоплатному боргу.



Підготовка дослідницьких матеріалів належить вчителю історії вищої категорії Шведюку Володимиру Миколайовичу, членам авторської групи Корущак Маргариті, Мельниченко Юлії і всім, хто надав фотографії, спогади про історію рідної школи.

Хронологічні дані

1905 р., коли на території Олександрійського повіту Херсонської губернії було збудовано початкову чотирьохкласну земську школу. Завідуючим школою був призначений Ємельянов Іван Гордійович.

З 1915 по 1920 роки на території села працювала двохкласна школа із чотирирічним терміном навчання.

У 1917 році школа стала семирічною трудовою з сільськогосподарською ремонтною майстернею.

У 1922 році школа нашого села отримує назву – школа комсомольської молоді.

Мирне життя та навчальний процес у школі був зупинений початком Великої Вітчизняної війни. Приміщення школи було перетворене на склад, а потім разом з усім шкільним майном повністю знищене.

У 1948 році було побудовано нове приміщення школи. Директором працював ветеран педагогічної праці Ємельянов Іван Гордійович.

У 1953 році школа була семирічною.

У 1960- 1970 рр. в школі працювали: Огіренко А.К.,Орленко В.М., Довженко М.К., Довженко О.А., Новикова Н.А., Билина Н.Ф., Огіренко І.К., Кам’яна Л.Д., Вербовий М.К., Копійка І.А. Більше 20 років очолювала педколектив школи Зінченко Лідія Антонівна. Зерна доброго, мудрого, вічного посіяні цими педагогами в душах своїх вихованців проростали десятки років. Тому й нині випускники минулих років збираються в стінах рідної школи.

У 1979 році було розпочато будівництво нової школи.

В лютому 1981 року учні, вчителі та батьки радо розпочали навчання у красивій двоповерховій, з просторими класами школі.

У 1983 році восьмирічну школу було реорганізовано в середню.

З 1987 року відповідно до реформ в освіті в школі було започатковано навчання шестирічок. Школу очолюють молоді директори: Туман Марія Павлівна (1988 – 1998 рр.), яка нині працює заступником директора з навчально виховної роботи. З 1998р. Мельниченко Анатолій Анатолійович, який керує школою і в даний час.

З 1 вересня 2020 року школа отримала нову назву "Комунальний заклад Новогригорівська Перша гімназія Долинської районної ради". Рішенням районної ради заклад реорганізовано в дев'ятирічну школу.

Коментарi